Смарагдова планета

П’яний вечір, день – до ночі, поцілунок плине димом.
Сутеніють небом очі – дивно...
Впало з вій кохання жалем, покотилося сльозою.
Доля джмелем й досі жалить, піснею стогну від болю:

Де ж смарагдова планета, звідки ти, мій принц, з’явився,
Чи вона з вінка сонетів, у котрих ти загубився?
Чи з «Летючого голландця ”, чи з далекої комети,
Що зникають снами вранці… Де ти, де – ти?

Жовкне дерево надії, вітер лиже серця рани.
Я не зірка, але нею стану.
Та чи досить буде сили, щоб забути день вчорашній?
На смарагдовій планеті краще.

Де ж смарагдова планета, звідки ти, мій принц, з’явився,
Чи вона з вінка сонетів, у котрих ти загубився?
Чи з «Летючого голландця ”, чи з далекої  комети,
Що зникають снами вранці… Де ти, де – ти?

Дощ прозорий в небі тане, забагато його стільки.
Я твоїм смарагдом стану  тільки.
І заграю синім небом, заколисаним лісами,
Ця , смарагдова планета, то – Земля  під небесами.

То  вона, твоя планета, звідки ти, мій принц, з’явився.
Так, вона з вінка сонетів, у котрих ти загубився,
Із «Летючого голландця ”, із зірок, що склали мрію.
Ні, вона не зникне вранці – вірю, вірю, вірю!