Дарує море смагу золоту,
Та цим йому мене не приручити –
Давно закохана в природу ту,
Де випало по Божій Волі жити…
Не місто маю на увазі – ні!
Стежки шукаю до ставка чи річки…
З дитинства доля випала мені –
Зростати біля тихої водички…
Частіше обираю шлях собі
Туди, де квіти й трави запашні…
Як занудьгую у міській юрбі,
Втікаю в степ квітучий навесні…
А влітку він сухий, рудий, сумний,
Та і такий, понад усе, миліший…
Напрошується висновок простий:
Може, тому, що він мені рідніший?!
Сміх безтурботний… юність… по той бік…
Бурхливе море… - змінюються звички…
Душі неспокій… посивілий вік
Все тулиться до тихої водички…
02.08.13
Де тиха водичка?..
© Copyright: Любовь Берегиня, 2013
Свидетельство о публикации №113080202787
Свидетельство о публикации №113080202787
Рецензии
Гарно! Дуже! І мудро також! І я схиляюся до вашої філософії, бо також люблю свої степи понад усе. Правда, вони зараз чужі, спаплюжені, з них викачуються гроші, поки можна качати. У нас вони зовсім чорні і такі масні! Правда, спека випиває їхні останні соки, аж репає земля. Але у час вечоровий я люблю бродити степовими дорогами чи стежинками. Дякую щиро. З теплом, Л.Ю.
Людмила Юферова 13.08.2013 15:49 • Заявить о нарушении
Людмила Юферова 13.08.2013 15:49 • Заявить о нарушении
Дякую, Людо, за теплий відгук, співзвуччя і щирість у вислові почуттів! Хай щастить тобі на дорогах життя!
Любовь Берегиня 13.08.2013 17:08 Заявить о нарушении
Любовь Берегиня 13.08.2013 17:08 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
