Шон Маклех. Созерцающий
СОЗЕРЦАЮЩИЙ.
Глеб Ходорковский(перевод)
"Я прошёл по Тропе Камней и погибельный Лес Шипов,
ибо кто-то вложил в мои ноги надежду и страх."
(Вильям Батлер Йетс)
Когда-то,очень давно, я прожил несколько дней в дремучем лесу на дне древнего ущелья, созданного триасовыми известняками. В ущелье были руины древнего рудника, штольни,где люди когда-то искали блестящий металл,ведущий ныне в великое Ничто. Вечно влажные камни поросли мохом и папопротниками. я слушал шум водопада идумал о вечном. И вдруг написал вот это:
На дне триасового ущелья
средь скал,
там,
где испоконвечное спит,
спит невысказанное, небудимое
я думал о пОросли
прорастающей всегда
как только зерно -
живое иль неживое
упадёт на этот
вечно влажный
грунт
Что-то более древнее,
чем папоротники
более неуловимое
чем мысль
заглянуло
в моё глубинное естество,
напомнив,
что всё временное,
кроме него -
такого тёмного и зловещего.
Друиды его называли Кром Кройх,
прячущийся
во тьме древней штольни
тьме густой
как молоко слепой овцы,
наедине с тяготеющим проклятием -
оно нависло
как перезревшее яблоко
над моею землёй
бородатых шаманов
да тоскующих журавлей
И я отдаю свою плоть
водопаду льдистого времени,
а свой дух
старому дереву созерцания
* * *
Той, хто зазираje
Шон Маклех.
«Пройшов я Стежину Каменів й погибельний Ліс Шипів,
Бо хтось вклав у мої ноги надію і страх…»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись давно я прожив кілька днів серед дрімучого лісу на дні давньої ущелини, оточеної скелями, що утворені тріасовими вапняками. В ущелині були зруйновані стародавні копальні, штольні, де люди колись шукали блискучий метал, які нині ведуть у велике Ніщо. Вічно вологі камені поросли мохом і папороттю. Я слухав шум водоспаду і думав про вічне. І раптом написав таке:
На дні тріасової ущелини,
Серед скель,
Де спить споконвічне,
Спить небудиме й невисловлене,
Мислю про паростки,
Що завжди проростуть,
Як тільки зерно –
Не мертве і не живе
Впаде в цей ґрунт
Вічної вологості.
Щось більш давнє
Ніж папороть,
Щось більш невловиме
Ніж думка
Зазирає у моє глибинне єство,
Нагадує, що все тимчасове,
Крім нього – оцього темного
І зловісного,
Якого друїди звали Кром Кройх,
Що ховається
В густій,
Як молоко сліпої вівці темряві
Старої кинутої копальні,
Наодинці з прокляттям,
Яке тяжіє перестиглим яблуком
Над моєю землею
Тужливих журавлів
Та бородатих шаманів.
Віддаю свою плоть
Крижаному водоспаду часу,
Віддаю свій дух
Старому дереву споглядання.
© Copyright: Шон Маклех, 2013
Свидетельство о публикации №113073107097
Свидетельство о публикации №113080100953
Вы... тоскуете... по волшебству много-точий.
... и вам кажется... что у меня лучше... :)
:) я очень. Не люблю... запятые...
Катерина Крыжановская 16.10.2013 21:12 Заявить о нарушении