2-й сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

2

Ледь сорок зим лице тобі й чоло
Поріжуть хуртовинами писань,
Твоє вбрання, що з юності цвіло,
Обернеться на лахмани страждань.

Тебе спитають: «Чом ти так зачах?
Де мед подів своїх духмяних днів?» -
Невже зухвало скажеш: «Ув очах
Моїх… Погляньте… мед на самім дні».

Тебе назвали б мудрим, якби ти
Дитям чарівним світ наш уквітчав.
Цінує Бог над все такі скарби,
То й ти б від Нього милості зазнав.

Нащадок молодість родителю вертає,
Старече тіло й душу зігріває.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

2

Коли сорок зим візьмуть в облогу твоє чоло
І вириють глибокі траншеї на полі твоєї краси,
Гордовите вбрання твоєї юності, котре тепер так приваблює погляд,
Всі будуть вважати лахміттям;
Тоді, якщо тебе спитають, де вся твоя краса,
Де все багатство квітучих днів,
Сказати, що воно в твоїх глибоко запалих очах,
Було б пекучим соромом і порожньою хвальбою.
Наскільки схвальнішим було б використання твоєї краси,
Якби ти міг відповісти: «Це моє прекрасне дитя
Підіб’є підсумки моїм рахункам і стане виправданням моєї старості», -
Довівши його схожість з тобою, що його краса - це твій спадок.
Це було б немовби знову стати молодим, коли ти старий,
І  побачити  свою кров гарячою, коли ти  відчуваєш, що в тобі вона холодна.


№ 2
When forty winters shall besiege thy brow,
And dig deep trenches in thy beauty's field,
Thy youth's proud livery so gazed on now
Will be a tattered weed of small worth held:
Then being asked, where all thy beauty lies,
Where all the treasure of thy lusty days,
To say within thine own deep sunken eyes
Were an all-eating shame, and thriftless praise.
How much more praise deserved thy beauty's use,
If thou couldst answer 'This fair child of mine
Shall sum my count, and make my old excuse',
Proving his beauty by succession thine.
This were to be new made when thou art old,
And see thy blood warm when thou feel'st it cold.