Назавжди поруч

ЗЕРНИНА

Моя Україна – найкраща земля,
Рiднесенька мати, кохана.
Протягую руки, як те немовля,
Болить, не загоїлась рана.

Занесена вiтром iз поля зернина,
Упала на глину вона, на камiння.
Тодi була тепла чудова година,
Украiньске жито мiцного корiння.

Зiйшло, проросло, зацвiло колоском,
Осипались знову зернята.
Та тiльки не стати iм хлiба куском -
Малесенька нива не зжата.

Змiнюється клiмат i даже столiття,
И сонячный промiнь розтоплює лiд,
У бурю по свiту розноситься смiття,
Пiдтримуйте люди свiй рiд.

19 сiчня 2011 рiк.


ТРАВНЕВI СВЯТА

Мiсяць травень чарiвний,
Нiби очi нам вiдкрив.
Весь зелений молодий
В лiто дверi вiдчинив.

Зацвiли бузок i черемшина,
Небо чисте – блакитна хустка.
В воду загляда, як у зеркало калина,
Працiвницi пчоли літають густо.

Сонячне промiння лагiдно лоскоче,
Вабить нас на рiчку, щоб позагорать.
В травнi на свiтанку соловей щебече,
Радiсно на сердце, хочеться спiвать.

Святковый настрiй: травневi свята –
День Перемоги над фашистським катом.
Грiм, блискавка та першi зливи,
Нехай живуть люди щасливi!


ВИНЕНЦI

В моiм краю шумлять гаi,
Дерева гнуться до землi.
Осiння надiйшла пора
З вiтрами холод принесла.

В далекiй рiднiй сторонi
Живуть там братики моi.
Я гаєм йду в самотинi,
Пригадую щасливi днi.

Багряне листя пiд ногами -
Рiзноманiтнi кольори.
Сумує жовтень вечорами,
Скинули одяг ясени.

В гуртах розкаркались ворони,
Розцвiрiньчались горобцi.
Я шлю низенькi вам поклони,
Селяни, люди, виненцi.



ВЕРЕСЕНЬ

Нiч вереснева дивовижна,
Ясний мiсяць вийшов погуляти.
Ще пахнуть трави: м’ята, пiжма,
Вересень хоче нас причарувати.

Зрiвнявся день iз нiчною красою,
Сивий туман замiсть роси.
Назавжди поруч, як ми з тобою,
Не повернути нiчого, не проси.

Жалить минуле не потрiбно,
Дивись, знову осiнь золота:
Багата, щедра, як царiвна,
Та кожен рiк вона нова.


НАЗАВЖДИ ПОРУЧ

Зовсім непомітно роки промайнули,
Пiдсумки пiдводить надiйшла пора.
Нiби ще учора молодi ми були -
Дiдусем, бабусею кличе дiтвора.
Поруч йшли з тобою стежкою одною,
Доля нас з’єднала та iще кохання.
В радостi i в горi були ми стiною
Мрiяли з надiєю, що збудуться бажання,
Не рахували роки, день за днем ми бiгли,
Старiсть не вiтали, дiйснiстю жили,
У волоссi ненароком з’явилась сивина.
Не доходить яким боком розболiлась голова.
Своїм кроком рiк за роком - ось вона,
Щедра старiсть дiловита, не нова.
Завжди добре працювали, старiсть не чекали,
За турботами в майбутнє сумнiву не знали.
Тiльки що вiд нас залежить – однiсiнька воля
Нiби вишита мережка – особиста доля.