Листопад

МОЇЙ МОЛДОВI

Яка я вдячна цiй землi.
Вона дала менi притулок.
Своє  тепло, а взагалi
Кохання, наче подарунок.
На все життя воно єдине.
Господь подарував нам сина.
Пробач же мати Украiна
   
Тепер вже тут моя Родина.


НАВПАКИ

Рiчка Cупротивка называється.
Не глибока, зовсiм не струмка.
Берегом щербатим посмiхається
Наче, моя доленька гiрка.

По веснi взбунтуеться, затопить,
Вскаламутить воду навкруги.
Нiби мовить: скаржитися досить!
Нам дiсталось навпаки текти.

Я немов та рiчка Супротивка.
Хлюпаюсь мiж низких бережкiв.
А над греблею немов вербова гiлка
Кланяюсь землi та людям тим.

Я тут народилася, навчалася, росла.
На човнi каталася, щасливою була!
Як рiчка не може свiй напрям мiняти.
Так я, свою мову та землю кохати!

НА ДОБРАНIЧ!

Взимку довга, довга нiч.
Та недовго спиться.
Пригадаєш кожну мить,
Пам’ять не лiниться.
Планувати ми гаразд.
Що здiйснить майбутнiм
Лiзе в голову маразм,
Що живеш ти трутнем.
Довга нiч, а думи пчоли.
Як зiбрать нектар в борщi,
Щоб не вимерз хлiб на полi,
Щоб жнива, не йшли дощi.
Лiтом буде нiч коротка,
Довгий день лише встигай.
Взимку вишита сорочка,
Прийде свято, одягай.
На добранiч, люди добрi.
Їжте з медом коровгай.
Ви стомилися сьогоднi,
Боже правий, помогай.


ПОЛЬОВI  РОМАШКИ!

При дорозi на межi
Цвiтуть ромашки польовi,
Як бiлi зiроньки в травi,
Вони посiялись самi.

Пройде закохана дiвчина,
Зiрве ромашку ворожити
Чи любить милий, чорнобривий,
Чи вийде увечерi в жіто.

Бабуся с кошиком в руках
На лiки прийде їх збирати,
Щоб снилось лiтечко у снах
Ромашкой внукiв лiкувати.

Життя коротке у квiток
Дiвчата в’яжуть з них вiнок,
И вишивають на хустках,
Нехай вони цвiтуть в вiках.


В САДУ

Рожевi троянди  розквiтли.
Наче з неба упали зiрки.
Це травня духмяне повiтря
Виманює   садом пройти.

В саду розбiгаються очi
Вiд фарбiв цiєї  пори.
Весна вiдступати не хоче,
Щоб i влiтку троянди цвiли.

Подивiться, ось яка краса.
Дощ пройшов, мов випала роса.
Кущ троянди як вогонь горить
Так i просить гiлочку зломить.

Я тобi ту квiтку принесу.
Ти вплетеш її в свою косу.
Пiдемо ввечерi в той сад гуляти
Будеш ти всiх очi чарувати.

ВЕСНЯНКА

Ще міцно зима відступати не хоче,
Але що тут поробиш - пора прийшла
Прокинулась дiва, весна кароока,
Вiд погляду того зiгрiлась земля.
Посмiшка її, немов сонячный зайчик,
Жартуючи стане снiжок лоскотать.
Весняний вiтрець, як закоханый хлопчик,
З юнацьким задором почне танцювать.
Заграють джерела, немов на тримбiтi,
Появляться пролiски, нiжнiсiнькi квiти,
Вiдтає землиця, все вмить оживе,
Веснянка чарiвна нам сили дає.

ЦЕ ЧАСТО БУВАЄ…

Це часто буває, як солнце сiдає,
Блищить над водою лоза.
Все вмить оживає, хоч нiч наступає.
Вiд щастя скотилась сльоза.
Той вечiр чарiвний купались ми в мрiях,
Лише мiсяць на нас поглядав.
Ми так цiлувались и не хвилювались,
Що ранок розлуку нам слав.
Хто горе це знае, хай з нами спiває
Бо пiсня нам сили дає.
Хiба ж це бiда, що вже прожитi роки
А все ж таки щастячко є!


ПРОХАННЯ…

Не вважайте нас люди калiками,
Наша доля i так нелегка,
Жалiсть ваша не стане нам лiками,
Нам потрiбна лише рука.
Не жалiйте, а руку подайте,
Допоможiть нам дорогу знайти.
Вiри в себе ви нас не позбавляйте,
Знаю,  важко мети досягти.
Досягти, щоб не марно прожити,
Щоб слiпою не стала душа.
Жити так, щоб потрiбними бути,
Та любов'ю зігріти спеша.

2003 р., листопад

ДИТИНСТВО

За селом поля безмежнi:
Жито, клевер, валер’ян,
Буряки, пшениця, пашнi –
Кольоровий океан.
Працювали мама з татом
Вiд зорi i до зорi.
Ми гусей пасли з братом
Ноги iзодранi в стернi.
Нас виховувало поле
Знали, що таке жнива.
Колоски збирали з горя,
Хлiб - це праця - не слова.
З хлiбом завжди будеш ситим,
Хлiб, це свято на столi.
Потом вiн людским политий -
Цiнять хлiб господарi.

ЛИСТОПАД

За вiконцем дощик стука,
Зарядив на цiлий день.
Заховала сонце хмарка
Вже не чуть птахiв пiсень.

Синє небо зажурилось,
В ньому сонце заблудилось,
Мiсяць листопад настав,
День зовсiм короткий став.

Пiзня осiнь наступає, 
Навкруги все завмирає,
Щоб прокинутися навесні,
Земля, відпочивай у весні.