Розлука

Знов не можу заснути всю ніч... І з жалю
до нестямного тіла сплітаю проміння -
місяцеве сріблясте, у грубу петлю,
щоб скарати навіки в собі божевілля....

Скиглить серце, немов позабуте щеня,
що його загубила в дворі хтива сука.
Сліпить болем, блукаю в пітьмі навмання -
в павутинній,  липкій, що назвали розлука...

Боже мій, дай же сили цей хрест донести!
Я збираю перлини сльозин у долоні,
затоплю ними нині позаду мости,
не поможе - поцілю з пістоля у скроню.

Я вогнем у собі випікаю любов,
бо інакше мене вона точно задушить.
Та шепоче надія на кращій із мов-
вб"єш її - занапастиш і тіло і душу.


***
Вновь бессонницу горькую пью до утра.
Тело скручено болью, но тонкие пальцы
нити лунные дергают с неба шатра,
заплетая в удавку. А мысли - на пяльцы.

Сердце тихо скулит позабытым щенком,
что оставила в дождь похотливая сука.
Боль слепит, темнота заклубилась кругом -
паутинная липкая, имя - разлука.

Мой Господь, дай мне силы нести этот крест!
Собираю жемчужины слез, негодуя,
затоплю я мостов позади серый лес.
Не смогу - значит дулом висок поцелую.

Я огнем выжигаю любови дурман!
Потому, что дышать не дает, точно душит...
Но надежда мне шепчет:" Обман все, обман...
Коль убьешь - покалечишь и тело и душу."