А потім я дивилась на зорю
І слухала, як дім мовчить злорадно,
І думала, що я тепер не вмру
Від жодного освідчення чи зради.
Котилась небом місяця діжа,
І зойкав зрідка птах, неначе з болю.
Я думала, що вже моя душа
Така якась, як неполите поле.
Піти й мені…
куди мені піти?
Як вишептати цю свинцеву втому?
Колючий жах нічної самоти
Нечутно віяв у чужому домі.
Минала ніч. Гудів кудись літак.
Росою пахла темінь глибочезна.
Я знала - вранці все буде не так,
Нічні страхи відступляться і щезнуть,
І навіть шкода стане цю мару,
Що схлипує у хащах винограду,
І відчуття, що я уже не вмру
Від жодного освідчення чи зради…
м.Вінниця
УЖЕ НЕ...
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113072909253
Свидетельство о публикации №113072909253
Рецензии
То її неначе зрада
Вбила швидко, без жалю...
В хащах смутку винограду
Оживе в душі: "Люблю!"...
Як порятунок від темних думок про смерть... Успіхів Вам!
Иван Логвин 29.07.2013 22:24 • Заявить о нарушении
Вбила швидко, без жалю...
В хащах смутку винограду
Оживе в душі: "Люблю!"...
Як порятунок від темних думок про смерть... Успіхів Вам!
Иван Логвин 29.07.2013 22:24 • Заявить о нарушении