Знов у пам'яті виник,
Мов задавнений страх,
Синьоокий барвінок
На старих цвинтарях,
Де запались могили,
Похилились хрести,
Де ночами світились
Чорні лики святих.
Між старого штурпаччя
І прихованих ям,
Усміхається наче
Барвінковий туман,
Як Господняя ласка
Ця небесна блакить -
Де барвінок прослався -
Там уже не болить.
І манила й лякала
Шалина таїни.
Ми його не топтали -
Милувалися ним.
Задивлялися мовчки
Звіддаля крадькома
В барвінковії очі
Тих, кого вже нема.
Де нога не ступала,
Там, напевно, сам Бог
По землі розсіває
Барвінкову любов.
Бо ніяка загроза
Їй не чинить біди,
Навіть люті морози
І пекучі льоди.
Знову в пам'яті виник
Дорогий-дорогий
Невмирущий барвінок
Зі столітніх могил.
Де вже більше не буде
Ні свічок, ні хреста,
Де забулися люди -
Там земля пам'ята...
м.Вінниця
БАРВiНОК
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113072900141
Свидетельство о публикации №113072900141
Рецензии