коли вже пройдуть останні літні дощі,
та зів'януть чарівні серпневі квіти,
осінь дістане свої ключі
із глибоких кишень, зі своєї свити,
та знову оселиться поряд зі мною.
в сусідній квартирі, в моєму домі.
запросить на чай із халвою
та знову, як вперше, скаже: *будьмо знайомі*.
і раптом зупиниться шалений потяг,
потяг, що колись був названий *часом*.
та лиш нечутний морозний протяг
нагадуватиме про нас, нас – не разом.
здається, що разом ми будемо зАвжди,
що нас не розлучить прихід тієї весни.
і хоч в цьому ні краплі правди,
я хочу вірити. справді. хочу, а ти?
а ти, ти непомітно знаходиш привід.
щось на кшталт вийти за сигаретами,
чи купити чогось на обід,
на вечерю. пиріг з апельсинами.
а я вірю, кожного разу вірю.
та завжди думаю, що ти повернешся.
чекаю. молюсь календарю.
а він лиш у відповідь тихо сміється...
коли вже пройдуть останнi лiтнi дощi...
© Copyright: Влад Полищук, 2013
Свидетельство о публикации №113072910115
Свидетельство о публикации №113072910115
Рецензии