Пiдкалимив

І
Новенького вам не скажу – грошей завжди не вистачає.
Що в бідняка, що в панича в кишенях вітер погуляє.
І скільки не заробиш їх, в душі не вічна насолода,
Бо не в грошах любові блиск, та те і те втрачати шкода.
У заробітку може й був призначений в об’ємі стимул,
Траплялось, гулю хтось набув, ковтаючи криваву слину.
Іноді добрий могорич з платнею добре пожартує,
Закрутить злість, мов дикий сич, коли похмілля пошанує.
Нам веселитися не гріх, в розмові жарти як забава,
Не вадить для здоров’я сміх, він як до страви є приправа.
Минуть в суєтності літа, та ви згадаєте доречно
За келихом свого вина якусь історію сердечну.
А коли п’яний веселун із розумом підробить справу,
Та язикатий ваш брехун схитрує все як є до ладу,
По світу таємниці блиск кумедну народивши форму
Відтворить хтось на чистий лист хмільного вечора розмову.

ІІ
На дідовій могилі цвіт барвінком синім заростає,
Клопоче квочка там, де хмиз, а вечір в сутінках зітхає.
Старезний цвинтар ожива, містичності вдягнувши ковдру,
Стиска потилицю й ляка, дерев гойдаючи діброву.
І понесло ж мене в пітьмах – шлях скоротити захотілось.
То харкне ворон, то хижак завиє місяцю на милість.
Тремтить в руках велосипед, горбочки й ями не минає.
Пітьма навкруг, хоч в око стрель, лиш вітер між дерев гуляє.
Давлю в півсили на педаль – чека в товариша робота,
Калим малий, та друга жаль розвію за столом турботно.
Спізнився. Клопіт визнаю і він сердечно пробачає.
Зробивши діло, могорич швиденько в чарках розливає.
Кріпенна гадина така, вщент мозок грішний розбиває,
Всі нутрощі пообпіка, аж в животі шкварчить щось, лає.
Однак, із салом часничок, жується ласо, з смакотою.
Розмова набула свій хист, неспішно човгає ходою.
Ми пляшку майже допили і чвертка болісно зітхає,
Язик заплутався в словах, увага майже пропадає.
І звідкіля з’явилась вмить хазяйка, заскрипів зубами,
Вона в городі цілий день, а чоловік тут п’є й гуляє?!
Не довго думала, взяла, відро з водичкою питною,
На нас линула і втекла, грюкнув дверима за стіною.
За інструмент та ходу, ходу. От за калимив я сюрприз!
Кляв і роботу, і погоду, і цвинтаря таємність рис.
Кудись дорога закрутила, з чагарників ледве пролізь.
Синці новенькі защиміли, та й реп’яхами весь обріс.
Аж посинів, поки заграли віконця рідних домівок,
Одне хоч добре – всі вже спали, і кіт забився у куток.
Хміль десь розвіявся в дорозі, зубами довго цокотів.
Тож все лишилося в порозі і загубилось серед днів.

ІІІ
Сприймайте ви мою науку, як вам у змозі заманеться,
Але «хвороба» ця заразна, і не для кожного минеться.
От маєш клопіт на останку, мов у трагедії Шекспіра.
Так пити чи не пить заразу, щоб не бруднити вам папіра.