Хатинка, як душа, забута Богом,
Стоїть собі, занедбана і вбога.
Колись в ній жили люди небагаті,
Що, як могли, собі зліпили хату.
Бо, як не є, без хати жити важко.
Кріт має нірку і гніздечко - пташка,
Лисичка вистеля своє кубельце.
Людська хатинка - для господи - серце.
Старі – померли. Виїхали діти.
Здичавіли навкруг дерева й квіти.
Зловіщо розкошують бур’яни.
Криниця всохла. Похилився тин.
Не хоче навіть бузина цвісти.
Чим не музей утрачених святинь?
А дощ іде і оббиває стіни.
Душа, забута Богом.
Хто в тім винен?
Не проминай… хоч словом пом’яни…
Хатинка, як душа
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113072808066
Свидетельство о публикации №113072808066
Рецензии
Гарно про сумне. Вірші такими й повинні бути - тими словами, які чепляють душу й розум.
Дякую, Таню.
Оксана Нездийминога 28.07.2013 20:50 • Заявить о нарушении
Дякую, Таню.
Оксана Нездийминога 28.07.2013 20:50 • Заявить о нарушении