Поміж лісом і небом сріблиться холодна луна
Від несказаних слів і березових постатей голих,
І дорога лежить, як покручена вітром струна,
І на дні свого серця тамує обірваний голос.
Непрозорість бажань і сліпуча трава молода,
Що пробуджує сни і лякливою ніжністю дише.
Глибина поміж нами все важча, як чорна вода,
Як беззоряна ніч, як криниці забутої тиша.
Але, Господи, хай…
Це, либонь, не найгірше-таки.
Там, де всьому кінець, починається інший початок.
Бо коли на летовищі вимерли всі літаки,
Очевидно, пора нам хоч трохи навчитись літати.
Я боюся тебе, як боїться мисливця звіря.
Я не вірю тобі, як не вірить вогню стебелинка.
Бачиш, світиться в небі самотня холодна зоря,
Кришталево-сумна, як давно нецілована жінка…?
Нецiлована жiнка
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113072808014
Свидетельство о публикации №113072808014
Рецензии