Свою самотність носимо в собі.
На самоті і в гамірній юрбі,
В яскраві свята і похмурі дні
Живе моя самотність у мені.
Вона мені вже майже не чужа,
Вона мене уже не обража,
Не мучить, не печалить, не гризе,
Солодких слів сп’яніло не верзе,
Вона уже, як висохла сльоза,
Що не гірчить, не палить, не терза,
Не кличе, не питає, не пече.
Вона - моя.
Вона вже не втече.
Вона уже, як зимова вода,
І я її нікому не віддам.
Уже її ні з ким не розділю,
Бо я, здається, вже її люблю.
Бо я , здається, з нею не сама.
…Така зима, що й спогадів нема.
м.Вінниця
Свою самотнiсть носимо в собi
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113072807167
Свидетельство о публикации №113072807167
Рецензии