Україно, моя! Ну чого ж ти мовчиш?
Ти не бачиш - бідують як люди?
Розкидала їх доля - куди б тільки лиш,
Де їх тільки нема? - та повсюди...
Та,невже ж,ми не варті на краще життя?
Скільки ж спатоньки будеш,країно?
Скільки мусим топтати ми бруд та сміття?
Й бідувать - як бідуємо нині?
Україно,ти знала і кращі часи...
Ти ж - як квітка,яку - розтоптали...
Чом так низько схилила голівоньку ти?
І понурила очі печальні?
Україно ,моя! Вже - доволі!! Проснись!!!
Здобувать собі щастя та волю...
Тебе хочуть зігнути? - Ти тільки - не гнись:
Адже варта ти кращої долі!!!
Україно моя - моя Київська Русь,
Я до тебе всім серденьком лину,
Я за тебе - хворію,за тебе - молюсь,
І молитися буду невпинно...
Укра но, моя...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2013
Свидетельство о публикации №113072805241
Свидетельство о публикации №113072805241
Рецензии