Коваль* - до чого безсторонньо сухо.
Це, як сережка, до якої вухо
Так звикло, що й саме не знає,
Чи є вона, чи десь пішла, гуляє
І приглядається до інших вух.
Є слово, тільки слово, слух
Ніяк не пригадає звуку, яким звучав
До білизни розжарений метал
Під ритм, що задає молотобійцю
Його наставник. Хочеш - смійся,
В колгоспній кузні це чарівне дійство
Дитячим поглядом захоплено вбирав.
Це тільки прізвище. Я ковалем не став.
Від батька чув про прадідову кузню.
Тепер там бур'яни, так само пусто
Всередині. Поезія. Чомусь то
Ми з нею не подружимось ніяк.
Вона поважна дама, я - дивак.
Для неї я наївний і новий,
Не свій, ніякий. Краще б вже - чужий.
17.02.2013
* В теку з таким іменем складає всі мої спроби творчості мій добровільний критик.
Я ковалем не став
© Copyright: Петр Коваль, 2013
Свидетельство о публикации №113072703975
Свидетельство о публикации №113072703975
Рецензии