З хрестом на плечах

 

У кожного часу свої
                пророки,
                волхви
                чи предтечі.
Хоч  -  кущ лавровий обскубуй,
                хоч  -   вовчі ягоди їж.
Ти любиш підсушений хліб?
Не сухар, але вже й не з печі?
Не бійся,
                вогонь розгориться,
                подмухай лише сильніш…
Які в тебе дужі ноги,
І погляд  -   суворо-гордий,
І голосу владну нитку розмотуєш, як факір.
Біжи, бо на те й дорога.
Оту вибирай, що  вгору.
З вершини далеко видно,
Особливо  -  глибини прірв…
Біжи  -  хоч з мечем в правиці.
Біжи -  хоч з хрестом на плечах.
Біжи,
                як спрадавна бігли,
                засліплені сяйвом слів.
А простір розмиє лиця
                пророка,
                волхва
                і предтечі,
І ті,
                що в гримасах гніву,
І ті,
                що в потоках сліз.
Що маю тобі казати?
Ти сам собі знаєш раду.
Сидиш по той бік багаття,
                пильнуєш свого вогню.
У кожного своя воля.
У кожного своя правда.
У кожного своя мука.
Нікого я не виню.
Он бачиш  -
                зоря у небі гойднулася
                і не стало.
А онде  - 
               нова сяйнула,
                як іскорка золота.
Завмерла сосни химера на пагорбі-п’єдесталі.
Роса обпіка жагою трави молоді вуста.
І тіні тремтливі блудять,
І полум’я хижа квітка
Так само тягнеться в небо,
                де вічні
                і світло, й тьма.
І ми  -  у землі на грудях.
Навіщо?
І хто?
І звідки?
Маленькі, уперті люди,
Що вірять  -  смерті нема.