Біль можна втамувати. А безсилість
І неможливість відвести біду?
Її життя вже вицілив мисливець,
Вона приречена, а я кудись ще йду.
Цю кулю пізно вже ловити тілом,
Вона давно вломилась в свою ціль.
В очах, що стільки років серце гріли,
Зостались тільки безнадія й біль.
Невідворотний вирок медицини.
Занадто пізно, в цьому весь трагізм...
А поруч з нею кожної хвилини
Вдавати маю щирий оптимізм.
За що це їй, розумній, незлобливій?
За непокірність, за кохання грішне,
За боротьбу за нього безуспішну?
За що це ще живій і ще красивій?
Пройшло три роки вічної розлуки.
І знову значно виріс список втрат.
Трьом друзям не потиснути вже руки,
З тих місць не повертаються назад.
А, може, ці часті й болючі втрати
Для мене кара за якийсь мій гріх?
Якщо це так, мене і слід карати,
А не винищувати всіх близьких.
Червень 2009р. – липень 2012р.
Бiль можна втамувати
© Copyright: Петр Коваль, 2013
Свидетельство о публикации №113072600720
Свидетельство о публикации №113072600720
Рецензии