Материна стор я. Передсмертна...

"...Знаю, доню, я кохання,
Я закохана була,
А як ще й була б кохана,
Певно б довше прожила...
Розірвала серце в шмаття,
Більше йОму, ніц - собі,
Він зтоптав все, і в багаття,
А я з діркою в груді.
Я його благала. Милий!
Нащо ж ти зі мною так,
Молодую та й в могилу,
Як непотріб, як будяк...
Зрізав коси золотії,
Зтлив дівочую зорю...
Мої очі - помарнілі,
А сама - ледь-ледь стою.
І дивлюся в чорні очі,
Що мене звели зума...
А в них зло - темніше ночі,
Непроглядна сиза тьма.

Він отвітив, що не та я,
Що йому не пара я,
В його інша, "городськая",
А я так, не до путя...

Я стояла наче вбита,
Мертва, ніби не жива,
До хреста немов прибита,
До господнього хреста...
Де стояла, там злягла,
Знать сусіда не минув-
На руках, крізь півсела
Та й до батька повернув.
А в мені іскри немає,
Все забрав, проклятий кат,
Батько вбить його хтів, знаю,
Але кричу "Не винуват!"...
Так пролежала годину,
Може тиждень. Довше. Два.
Осоромила родину,
Не знаю як пережила...
Тепер я знаю як, дізналась.
Весь час цей, глибоко в душі
Я мала мрію, що не зтреться,
Яку не змиють ні дощі,
Ні заметуть сніги глибокі-
Я хтіла ще хоч раз в житті
Поглянуть в очі кароокі...
І вбить. Як він. Мене. Тоді..."