Над рідними просторами нависла спека,
Десь там, за обрієм, чекає отчий дім,
Предвісником грози гримить далекий грім,
До рідного гнізда спішу немов лелека.
Відчутна у повітрі злива недалека,
Завіса чорна в небі - це не анонім,
Бо силу свою хмара викаже усім,
І в спеки вмить закриється жахна пащека.
І ось, неначе, обірвався небозвід,
З дощем посипався на землю граду лід, -
Розтяла блискавиця хмари чорну птицю.
Війнула ніжна прохолода звідусіль,
Вже спеки вимивається пекуча сіль,
І спрагло п'є суха земля небес водицю.
***
© Copyright: Мыкола Ковальчук, 2013
Свидетельство о публикации №113072500113
Свидетельство о публикации №113072500113
Рецензии