Визорює, зір іскри вмерзли в купол,
В його до чорноти густий бурштин.
Ще не любуюсь, лиш вдивляюсь тупо
В найгеніальнішу із бачених картин.
В ній все статичне, та між всіх одна
Зоря тремтить. Чому тремтить вона?
Їй, як мені, можливо безпричинно,
Цієї ночі одиноко й зимно.
На ранок небо плакало дощем,
Від зору сховані були його глибини.
А в грудях наростав панічний щем –
Чи ще побачу ту зорю єдину?
І на своє мінливе полотно
Нові мазки за ніч поклала осінь,
Та вже стирає більше, ніж наносить,
Аж поки білим стане знов воно. .
Осiннi картини
© Copyright: Петр Коваль, 2013
Свидетельство о публикации №113072404009
Свидетельство о публикации №113072404009
Рецензии
Красиво. И завершение замечательное. Стирать добела... Здорово, Пётр:)
Тамара Карякина 09.09.2014 07:34 • Заявить о нарушении
Тамара Карякина 09.09.2014 07:34 • Заявить о нарушении
Знала бы ты сколько раз меня пихали носом в это стихотворение пока оно не приобрело такой вид. Заслуга болше Елены, чем моя.
Петр Коваль 03.12.2015 09:12 Заявить о нарушении
Петр Коваль 03.12.2015 09:12 Заявить о нарушении