Яблука доспiли, яблука червонi!

Яблоки  поспели,  красные  до  боли!
Мы  идём  с  тобою  тропкою  в  саду.
Ты  меня,  родная,  проводи  до  поля.
Я  уйду.  Возможно,  больше  не  приду.

И  любовь  дозрела  под  лучами  солнца,
И  её  сорвала  нежность  жадных  губ  -
А  теперь  сердечко  ноет  и  трясётся,
Как  дрожжит  на  солнце  с  желудями  дуб.

Уж  поля  желтеют,  небо  всё  синее,
Пахарь  в  чистом  поле  виден  уж  едва.
Поцелуй  прощально,  обними  сильнее;
Тот  расстаться  сможет,  в  ком  любовь  жива.


Оригинал стихотворения Максима Рыльского:

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.

Вже любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста,—
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить-
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

1911—1918

Папка 23 - стихотворение 22