Казочка про Попельнясточку

Жила собі качечка-чепурненька,сіренька.
Певно,за пір"ячко її біло-сіре і прозвали качечку Попельнясточкою.Гуляла собі Попельнясточка біля хлева,гуляла...Як дощик піде-носика висуне з-під накриття,а в долинку не йде,як інші.Чепурушка чекає,коли господиня винесе та наллє чистої водички в тазочок.Ось тоді вона голівку вгору задере,розкахкається,розкричиться-чи то з радості та з задоволення,чи то хвастається перед іншими,що їй така честь у дворі.Як там би не було,але не вредна була Попельнясточка.Ніколи з свого подвір"я нікуди не втікала,завжди була на виду.Чистесенька й гарнесенька!Тому всі її дуже любили.Бувало,господиня ще й по шийці погладить-не намилується.
  Коли Попельнясточка підросла трішки,став на неї задивлятись поважний качур з зеленим чубчиком на голівці.Саме тому його всі й кличуть Чубчиком.Проходить мимо та все: "Ках-ках-ках..." -дзвінким голосом викахкує.А Попельнясточка ніби й не помічає його.Одного разу помітила Господиня,як качур Чубчик витанцьовувати став навколо Попельнясточки,та й посміхнулась.Бо як же не радіти закоханим ,якщо вони й качки!Кохання возвеличує й окрилює любого!На те воно й кохання!
   А ви б бачили Попелясточку!!!
Така красива стала,що й ні в казці сказать,ні пером описать.Задере свою голівоньку вранці вгору-вітається з Сонечком,свою пісеньку  "ках-кахоньку" заводить.Подме вітерець-пір"ячко своє підставляє,нехай нічого там не ховається зле.
Викупається,обтруситься-і ляже на сонечку,вилежується,вигрівається.
Та й їла вона завжди охайно.Інші забрьохаються,грудки намочать,їжа поприлипає-ходять тоді вичищаються,або й так засохне.А Попелясточці й чиститись не треба-хоч все одно розскубує пір"ячко,щоб привабливішою бути.Так і пройшла весна красна.Деревця всі листочки повипускали,деякі навіть заквітчатися встигли.А що вже травка зелененька появилася м"яка та шільна!А смачна!Особливо та,що споришем зветься.Качаєшся на ній-не накачаєшся.Лежиш-не належишся.Смикаєш її-не насмикаєшся!Од-
ним словом-Весна!Саме в цей час онучечка Женєчка приїхала погостюватия  .Пішли вони удвох до качок.
. "Попельнясточко,Нятєтько!!"-кличуть бабуся з онучкою качечку-та її й слід простив!Ох і перелякалися!Ох і попобігала Господиня,виглядаючи свою улюбленицю.Інші качки потішалися:ось тобі і чепурушечка,ось тобі і Попельнясточка,ось тобі й домріялась у травичці...Плаче качур Чубчик,плаче Господиня,плаче і її маленька онучечка Женєчка.Де,де поділася Попельнясточка?Ні привіту,ні одвіту...
    Якось після теплого літнього дощику побігла Женєчка за бабусею
до хлева-насипати пшениці качкам та бадилля з буряка віднести непослухам(так називала бабуся качок),аж там у долинці купається аж цілих семерко маленьких жовтеньких клубочків.

   Ось така пригода відбулася з Попельнясточкою:заховалася десь-та й висиділа з яєчок своїх діток-маленьких жовторотиків.
   І Женєчка там була,і все це бачила.Качечок не кривдила-просто милувалася.А ще вчилася,як бути чепурненькою та слухняною.
   Тут і казочці кінець!Прочитав хто-молодець!
22 .06.2011.