Ой, роки мої, стебелечка тонесенькі,
Гірко стелетесь шляхами ви житейськими.
Кожну мить черкнути може злою згубою,
Розірветься на шматочки серце тугою.
Як не бачити рожевого світанку?
Як не чути материнську колисанку?
Як пташиним співом більше не втішатись,
Як без туги із весною розпрощатись?
Я візьму в обійми свіжості зітхання,
Я пошлю до неба думки - сподівання.
Я всміхнуся знов до чистої водиці,
Бо наснагу почерпну із отчої криниці.
Не здолати мого духу, не зламати,
Живе серце! Годі клекотати і стогнати!
Мені сонце в коси промені вплітає
І із розпачі задуми проводжає.
Моим годам
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2013
Свидетельство о публикации №113072301121
Свидетельство о публикации №113072301121
Рецензии