Бiлий налив

Відбілів, згаснув « білий налив».
Казку гарну змінили сумною,
Ніби липень кохання спалив
Білим яблуком разом з тобою.

Спорожніло, стемніло довкруж,
Чорна хмара і спогад чикрижить,
Хоч виблискують тисячі груш –
Крижане їх проміння  і  хиже.

А до милого,  світлого – змах,
Та піднятися з каменем тяжко.
Буде в ніжних з’являтися снах
Білим яблуком лагідна казка.

І до тебе він не полетить,
В серпні не порятує словами,
Засумуєш  ти, може, на  мить,
І  крило перебите зів’яне.

Та надії не згаслу  блакить
Буде в небо і  долю розлито.
І в розквітлі долоні влетить
Пізнім яблуком бабине літо!


07.2011


Рецензии
Добре, що хоч даєте надію на "бабине літо".

Нила Волкова   22.07.2013 21:27     Заявить о нарушении