Цитадель

За скелями старої Цитаделі,
Де сонця світ вітають вже віками,
Вмуровані та вирізблені Двері:
Що мандрівник ще жоден не заходив,
Бо кажуть тут страшне прокляття ходить.
За Дверями старої цитаделі ,
Залишив меч свій, подарований богами,
Доблесний лицар, вбитий ворогами.
Підступно вбитий, не по честі й духу,
Похований на чужині, в печері,
Охороняє він свою розруху,
І зачиняє вирізблені Двері.
Надвечір, туга огортає жваво,
І ,навкруги, прогледної погоди,
На роздоріжжі, коло переправи
Той воїн ходить, в сутінках примарний.
І не пускає без своєї згоди.
Той злодій ще і досі не вернувся,
що вирішив меча собі придбати,
Зустрівся з воїном і було чутно крики,
Неначе йому голову рубають.
Щоби знайти священний меч в печері,
Потрібно розімкнути тії Двері,
Якщо ти сильний духом, добро маєш,
То Двері розчинятся, наче їх немає.
Сам воїн із поклоном нагородить
І силу всю віддасть, і на прощання
розтане, наче те нічне примарря.

17.07.13