Тиша має власні крила,
Нас з тобою заманила
У полон ночей забутих,
На невідоме розпуття.
Тиша дивиться очами
І не знає, що це з нами:
«Чи невже ви малі діти,
Мені з вами,що робити?»
Тиша з нами і щоночі
Знов і знов вона шепоче:
«Прокидайтесь, це прохання
Ви відчуйте і кохайте...»
Тиша має власну думку,
Не дає нам порятунку,
Вирушаємо із нею
В таємничу одіссею…
Тиша
© Copyright: Оксана Вершинина 2, 2013
Свидетельство о публикации №113072203952
Свидетельство о публикации №113072203952
Рецензии