След на земле

Індуси вірили: душа живе не раз,
Буває декілька життів у нас.
Можливо й я у тім житті була
Листочком кленовим, що смутокрозвіва.
Лиш мить одну на дереві висіла,
Підкралась осінь — враз я пожовтіла
І впала на бруківку тихо й мило.
Дівчатко йшло, в долонькупідхопило...
Раптове зіткнення було таке красиве —
Дівчатко усміхнулося щасливе.
Не знаю, чи таке бува...
Здається, я й собакою була.
Приблудні всі собаки зустрічають,
Навмисно з жалем в очі заглядають.
Немов у тім моя вина,
Що в них господарів чомусь нема.
Хвостами вертять, лапи підгинають
І поглядом їх зрозуміть благають.
Не знаю, чи таке бува…
Здається, я багато ким була.
Пантерою, мурашкою, совою,
Лелекою, цілющою водою.
Лиш не була не раз сама собою,
Тому цей щем нічим не заспокою.
А що як я живу останній раз?
Тому Всевишнього благаю повсякчас:
— Продовж мені святі земні літа,
Щоб серця не погасла доброта.
Ще хочеться багато так зробити,
Щоб слід свій на Землі
Ну хоч якийсь лишити.