Божев лля

Ти божевілля моє досконале... Душу спалюєш в попелі сивім жорстоко,
А раніш порожньою була без тебе..Здіймалася над прірвою високо...
Поглинали відчуття, такі згубнІ й болючі до страхУ, як голки в розум,
Не знаєш, як палко й нестримно... кохаю. Позбавлення. Коли ми разом..

В пОлум’ї гинуть нещадні пороки, в розумі – гіркість від страт неминучіх,
ПорИви нестримств залишають сумління... ДихАння моє затримками мучиш.
ЛЕгко впливаєш на буття моє все. Ти дивна постать в моїх сумнИх думках,
Ти відкриваєш безмежність в мені. Відгуки долі в прозорих рядках...               

А чи знаєш,- ніч для мене - муки невмирущі?! Розум вибухівкою голОсить.
Розчиняється серпанком темно-синім у простОрі... Тебе, коханий, вимагає, просить.
ЗанУрилася в глибину самотності пустої й руйнівнОї, як рідка отрута.
 Без тебе все -  розбиті сподіваня. Розчарування і суцільна смута.

Дозволь примарою стати твоєю, звІльненням від  тлінності відчАю?
Незабутнім задоводенням солодким. Спокусою смачною. Обіцяю...
Продовжим рай земний, у пристрасть оповитий? Коханий мій.. Обожнюю...
Болію образом твоїм,  в свідомість поселила! В сльозі  моєї кожньої –

Цілий світ, утворений подібності твоєї. І час застигнув і завмЕр, як тінь,
Як відсвіт, відображення, натхнення, віра в Господа чУйного. Амінь!
Співаю тебе, як пісню світАнкову, радістну, пробудження світле моє!
І сонячний день, безхмарний, усміхненний, щастя обіцянне дарує, дає.


Кришталевим дзвоном – смієшся, білим сріблом- світиш яскраво,
 Я – відголоском твоїм - віддано і щиро прикидаюсь непомітно і невдало,
Що віриш ненароком, так стомлено, ти хочеш спокою і тиші, розуміння,
І тимчасово прагнеш лАду в цієї метушні... А маєш  –  божевілля...