Як сонце світить – ріже очі,
Чому ж так сумно на душі?
Напевно те, що ти так хочеш,
Про що так плачеш у ночі,
З чим невід’ємно всі бажання,
Думки усі і всі слова,
Що зветься просто лиш – кохання
У тебе доля відняла…
Забрала просто – не спитавши,
Як блискавка серед дерев,
А грім нечутно пролунавши
Не заглушив той серця рев,
Що й досі ніби лиш скінчившись
Луну по собі залишив.
На мене так тоді дивившись,
Себе мені ти заповів.
Навіщо зараз я самотня?
Навіщо ти вже не один?
Навіщо сонце світить в очі,
Не осушити тих слідів,
Що по собі Амур назавжди
Як шрами від тілесних мук
Закарбував ім'ям, віддавши
Мене тобі з останнім «стук»…
09.09.2009 р.
19:52
Як сонце...
© Copyright: Анна-Мария Иванова, 2013
Свидетельство о публикации №113072107211
Свидетельство о публикации №113072107211
Рецензии