Я шукала...
Там шукала дитинство своє:
Шалапутне, мабуть же пішло,
Де волошка у житі цвіте?!
А у полі барвистім цвіли
Довжелезні такі соняхи.
Це ж на сонце дивились вони,
Танцювали,як ті дикуни!
В них шершаві долоні-листки!
Ніжно ставились, як до дочки.
А кругом, наче дзвін кришталю...
То був Вітер! Віват скрипалю!
Підняла я свої два крила:
Як лелека над полем пливла!
У хустинку ловила зірки,
Усміхались до мене хмарки!
Сонця промінь смішив, лоскотав,
Ніжно-ніжно мене погойдав!
Я у райдуг намисто взяла,
Надзвичайно красива була!
Та схилилася райдуга вниз -
Це для соняхів був мій сюрприз! -
Я у поле потрапила знов...
А дитинство кудись - сторчголов!
Утекло!..Не сказавши: - пробач!
Глузувало: - "Ну, що ти? Не плач!"-
Прокричало мені: - "Прощавай!"
Десь в мереживних травах... Гай-гай!..
Перевод Григория Пономарчука
http://www.stihi.ru/2018/03/27/814
Свидетельство о публикации №113072000632
живих картин природи та печалі. Ось так десь загралось в цій красоті наше дитинство та і лишилось там. Утекло від нас до іншої, нам невідомої, країни.
Дякую за спогади, дуже спродобалось. Успіхів та нових Вам творчих робіт.
Ларусс 19.06.2018 06:49 Заявить о нарушении
Миру, любові нашим душам! Будьте радісні, нехай усмішка не сходить з обличчя!
Валентина Козачук 19.06.2018 11:10 Заявить о нарушении