Суся

(Балада)
Зацвіла весна у місті,
Гарна і ласкава.
Завела мене в общагу
Дріб’язкова справа.
Здерся на четвертий поверх,
Коридором суну.
В напівтемряві наткнувся...
Мабуть, на красуню.
А вона мене, ймовірно,
Добре роздивилась:
Знаю тільки, що відразу
В лікоть мій вчепилась
Й затягла мене зненацька
За найближчі двері.
А подальше передати
Важко на папері.
Кілька рухів невловимих -
І вона вже гола!
Це у мене моментально
Відібрало голос.
А тоді взялася з мене
Корчити Адама:
Скоро й я вже був у чому
Народила мама.
Потягла мене до ліжка,
Уляглася в позу...
Там я міг, а тут - не можу...
Ні віршів, ні прози.
Та читач не потребує
Мого змалювання:
Майже кожному відомі
Всі ті почування.
Лиш одне завважу щодо
«Дєвочки» тієї:
Наче профі! Мав би бакси -
Всі б віддав тій феї!..
А проте... не вимагала
З мене ані цента,
Обслужила безкоштовно
Злидаря-студента,
Без моєї просьби навіть,
Ні з того ні з сього...
І мовчала. Не назвала
Навіть ймення свого.
Скористалася із сили,
Що була в партнері,
Підсобила одягтися
І - назад за двері!
Я до приятеля в «хату»
Увірвався швидко
Ну й питаю: що то в нього
За така сусідка?!
- Звуть Сусанна, - каже. - Хлопців
В день п’ять-сім міняє...
- А язик, - цікавлюсь, - має?
Чом не розмовляє?
- Що ти! Суся дівка горда,
Сильно принципова:
Незнайомим хлопцям зроду
Не сказала й слова!