Як мова моя, зранена ущент,
Сумує по тобі в словесній клітці,
В твій роздум прагну я у той момент
По зернятку, росинці прострумиться.
Полишивши пристанище своє
До мене що ведуть, шукаєш тропи.
Тобі, мабуть, спокою не дає
Яскраве сяйво лаврів Пенелопи...
Життєвим морем, збурюючи плин,
Блука моя фортуна, наче шхуна.
Чи ж зможу скерувати до глибин
Шаленства божевільного Менджнуна?
Але якщо вподобаєш мій смуток -
Скорю назавжди відстані я смуту...
Страница Ильмана Юсупова:
http://www.stihi.ru/avtor/illanch
23. Як мова моя, зранена ущент...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113071807067
Свидетельство о публикации №113071807067
Рецензии