Суржик

Хоть черны, но все же мысли –
Шаг воинственный в імлі,
Щоби розум,в правді стислий,
Разбросать в  по сирій землі.

Але тиша –  скуте болото:
Тянет жизнь на гнилое дно.
Ось тому й молотять воду,
Брызги  режут, как мастер стекло.

Да, в осколках оно и в тине.
Куди ще подіти їм час?
По сьогоднішній по годині
Тыл глубокий взят в запас.

Не вивищуюсь. Это опасно.
Лучше блеять, а не рычать.
Та цей вислів – позор, не сучасний,
Відшпурнув  його -- й взяв меча.


Рецензии