Сорокопуд

По  весні,  на  дачі,  вранці
Присів  в  крісло  на  альтанці,
Раптом  хтось  за  чуба – «скуб!»
«Пурх!», -  злетів  сорокопуд.
«Люба  пташко,  бог  з  тобою!»-
Гульк – гніздо  над  головою.
З  того  часу  та  й  щодня
Йде  не  оголошена війна!
Домочадці  зголосились,
На  гніздо  усі  лютились,
Бо  нещадно  всіх  лупив
У  дворі  кого  зустрів.
На  сороку  вмить  напав,
Горобця  геть  роздовбав,
Жодної  пташини,  зграї
На  гіллях  й  кущах  немає.
На  всіх  стрімко  налітав,
Бив  крилом,  дзьобом  клював,
Невеличкий,  сіро – чорний,
Нахаба  меткий  і  проворний.
Тріщить,  стукає,  мов  дятел,
Зашипить  зло  по – котячи,
Цмока  з  груші  наверху,
Наганяє  всім  страху.
Погляд  має  зверхньо- хижий
З  тих,  що  без  ножа  заріже.
Злющая  така  пташина,
Всіх  ганяє  без  зупину
Від  гнізда,  де  вже  пищать
Кільканадціть  пташенят.
Шкода  гніздо  викидати,
Тож  терпіння  треба  мати,
Й  прикривати  геть  лице,
Хай  малеча  підросте.
Як  малі  з  гнізда  злетять -
Тут  народ  не  утримАть,
Від  пташиного  гнізда
Не  залишиться  й  сліда!
                *
Гнів  росте,  бо  скрізь  біда-
Бандита  викинуть  з  гнізда!
  17.07. 2013р., Київ