Матери

Вродилась ти красунею на втіху.
Як доброту всю серце уміщає?
Чому ж дісталась доля тобі лиха?
Чому самотню вечір зустрічає?
Щедротами душа твоя повниться.
Ти — ніжність, невгамовна дивна ласка,
Що з карих оченят твоїх іскриться,
Дитинства сиротливого мого ти казка.
Він видний був, мій батько, і сміливий.
Пройшов вогонь фронтів і подих згарищ.
Тебе він взяв дівчиськом полохливим
Й покрив нудьгою й гіркотою марищ.
В утробі твоїй билась я завзято,
Я так хотіла б звідти закричати:
— Як легко рвеш сімейні пута, тату!
Як буду я безбатченком зростати?
Знов закрутилось вихором кохання,
До нього ти всім серцем прикипіла.
Була надій то крапонька остання,
Даремно душа рвалась і німіла.
Тепер тобі приносять клопіт внуки,
Молодша дочка душу твою тішить.
І я цілую, мамо, твої руки,
Вплітаючи у коси розмай вишні.
Хай внукам наше щастя зостається,
Те, що не встигли ми удвох впіймати.
І серце нехай затишком заб'ється
І думок сполох виситься крилато.