Я несу тобі свій поклик. Так, мої вірші,
що відлунують, мов дзвони, у моїй душі.
Як побачу на осонні дивную красу,
чи, як квітка, буду пити ранками росу.
Із джерел твоїх натхнення я частенько п`ю
і шепчу тобі, мій краю: - Я тебе люблю!
А які твої пейзажі, рідная земля,
колосяться дружно житом на життя поля.
Тут малі й великі ріки, з ними водограй,
я іду до тебе, краю, піснею стрічай.
Солов`їними гаями, шелестом дібров,
чи весною йду, чи взимку я несу любов.
На світанку подаруєш вранішню зорю,
зачаруєш, заквітчаєш душу ти мою.
І вірші прилинуть знову, росні, як сади,
наче райдуга, нап`юся із ріки води.
Тільки роки, наче птахи, в небі все летять,
зупинитися не хочуть, далі все спішать.
А тебе роки не старять, знову навесні,
заспівають соловейки у садках пісні.
Я несу тобі свій поклик. Так, мої вірші,
що відлунують, мов дзвони, у моїй душі...
Я несу тобi свiй поклик
© Copyright: Любовь Постникова, 2013
Свидетельство о публикации №113071402872
Свидетельство о публикации №113071402872
Рецензии
Гарне відлуння!!!
Дякую, Любо!!!
Натхнення Вам та успіхів!!!
С теплом душі,
Владимир Прохода 14.07.2013 23:17 • Заявить о нарушении
Дякую, Любо!!!
Натхнення Вам та успіхів!!!
С теплом душі,
Владимир Прохода 14.07.2013 23:17 • Заявить о нарушении