Свiтанок кохання
О, як же треба мало! Як же мало -
Лиш зустрічі напівпрозора мить,
Щоби серця, зустрівшись, засвітали,
Ті, у котрих кохання пломенить.
Від щастя мовчки плакали б тумани,
Навшпиньки підкрадаючись до нас.
Ми б не ховали почуття неждане,
Цілунками затримуючи час.
Ще не зустріла я тебе, та знала,
Що щастя поруч, що воно летить.
Бліді тумани плачуть. Засвітало.
Коханню ще не час - в мені іскрить.
Свидетельство о публикации №113071202797