Богдана Синюк-Хват Трошки лiта попытка перев. на р

Я ветру отдавала своё тело,
Что разморилось в свете солнечного дня.
Плескалось море… Ветерок умело
Всё утешал, ласкал: «Ты – звездочка моя!
Я окуну тебя в волшебную прохладу,
И мелким дождиком прикрою от жары.
Цветочек мой, прими мою награду –
Средь лета знойного вечерней миг поры…»
Луна стыдливо пряталась за тучи,
Вмиг растворялись все оттенки серебра
Мигали звёзды с высоты небесной кручи,
И птах ночной кричал, где высилась гора. 
А я прощаться с ветром не хотела,
Хоть тихий  сон давно мои глаза укрыл,
И лёгкостью наполнилось всё тело,
Но ввысь взлететь мне не хватало сил…

****************************************
Я віддавала вітру своє тіло.
     Розморене від сонячного дня,
          Омите морем, ну а вітер вміло
                Втішав і пестив… -«Зіронько моя,
Я загорну тебе у прохолоду,
     Дрібненьким дощиком прикрию від жари,
          Ти, моя квіточко, відчуєш насолоду
                Від літньої вечірньої пори»
Стидливо місяць кутався у хмари
       І враз зникали срібні кольори,
            Лиш час від часу блимали стожари
                І птах нічний кричав десь із гори
А я прощатись з вітром не хотіла,
       Хоч сон мої повіки вже прикрив
               Ловило прохолоду моє тіло
                Та в вись злетіти бракувало сил


картинка из Сети