Купальська нiч

Він:
Розкажи, розкажи мені, люба,
Чом полин і кропиву ти рвеш,
Чом твої неціловані губи
Манять в лоно найвищої з веж?

       Так серденько, заряночко*, тремтить в обіймах чар –
       Несу тобі я, ясочко, палкий кохання жар.
       Чи дві душі, мов дві струни, заграють в унісон?
       В купальську ніч жага весни лоскоче літній сон!
Вона:
Я полином встеляю подвір’я,
Щоб все прикре до нас не дійшло!
Є, коханий, в народі повір’я,
Що ці трави відваджують зло.

      Віночок свій до берега, до річеньки несу,
      А ніч, мов трунок в келиху, таємну криє суть.
      Кохання то чи вогники палають у вінку,
      В воді не гаснуть іскорки, бо з серденьком в ладу.
Він:
В лабіринтах купальської ночі
Квітка Щастя на мить спалахне,
Ген, спадають вже роси урочі,
Дочекайся, кохана мене!

      Вода й вогонь лиш раз на рік кохаються в цю ніч –
      Пророчить з жаром щось потік, палких нам зичить стріч!
      Блакитно-ясні промені горять в очах твоїх –
      Дві зіроньки нескорені на папороті втіх.

Вона:
Не шукай диво-цвіт серед ночі,
В серці папороть-квітка цвіте.
Через ватру з тобою я скочу –
Світло в душі це дійство несе.

Разом:
        Вода й вогонь лиш раз на рік кохаються в цю ніч –
        Пророчать нам щасливий вік в палких обіймах стріч!
        Ковзнуло сонце променем по ніженьках в росі,
        Цілющим чимось сповнена купальська ніч в красі.



* пташечка, малинівка