Потому что любовь напоследок... Людмила Юферова

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2013/06/24/6267


И я когда-то верила в любовь,
В навеки золотые перевясла.
Она ж, как солнце в полутьме дубров,
На миг воскресла, а потом погасла...

Тогда  пугаться  стала я ветров –
Цветок изящный, залитый печалью...
Ну, что так поздно отыскал мой кров ?! -
Устав от лета, дух мой прочь отчалил...

Ты нежно гладишь каждый пальчик мой,
Целуешь  – страсть костра в тебе,  не пепла!
Не смей влюбляться! Слышишь? Боже мой!
Ещё душа не отошла от пекла…

Готов кричать – ни капли фальши, лжи –
Волненье доводя почти до бреда.
Ты любишь так, как любят солнце, жизнь,
Весь белый свет – любовью напоследок.


Оригинал:

Колись і я повірила в любов,
У золоті і вічні перевесла,
Вона ж, як сонце, в затінку дібров
На мить розквітла й іскоркою щезла.

А потім я боялася вітрів –
Тендітна квітка, смутками полита.
Ну що ж так пізно ти мене зустрів,
Коли я вже стомилася від літа.

Ти ніжно гладиш кожен пальчик мій,
Цілуєш руки пристрасно і тепло.
Не смій кохати! Боже ж мій, не смій!
Бо ще душа від спеки не відтерпла.

Ти аж кричиш мені про почуття,
Не можеш побороти хвилювання!
І любиш так, як сонце, як життя,
Як білий світ – бо це любов остання.