Тату, а що таке щастя?

https://www.youtube.com/watch?v=0jt32YrslS8


— Тату, а що таке щастя?
На вулиці іде дощ. Мокрі шибки переломлюють світло ліхтарів, малюючи химери холодної і мокрої пустки. Небо плаче. Воно і тоді плакало, то рясно, то скупо сиплячи краплинами холодного жалю.
Віддаляючи нас, «швидкий» міряв кілометри порожньої темряви.
Короткий спалах світла і усе знов поринає у смоляну безодню. З сумом гукнувши протяжне «у-уу», поїзд летів по хитросплетінню тисяч кілометрів залізничних рейок, що складались у непролазний лабіринт.
Я дивлюсь у вікно і згадую твій сміх. Ти любила сміятись і завжди просила розповідати якусь нісенітницю, над якою потім разом дерли пупа.
Вечором годинами чекала поки закінчу свої безкінечні дорослі справи і сівши на краєчок ліжка розповідатиму про Івасика і злу Ягу, ріпку, діда і онучку, Колобка, що перед дзеркалом шукав де у нього ноги.  Під ті казки  засинала, а я, посидівши ще якийсь час, ішов до своєї спальні. Інколи ти не відпускала, тримаючи міцно за руку або за палець. Тоді одягнутим я засинав поряд, прокидаючись лише щоб вкрити неспокійні ноги, що стрибали та кудись бігли. Тільки тепер я розумію, що обділив тебе своєю увагою. Тільки так я можу пояснити нічні пошуки рученятами, що заспокоювались знайшовши обличчя. Одного разу втомленим я заснув, не докінчивши чергову вигадку, а ти розбудила і з докором промовила: Прокидайся, я чекаю казку.
Ти не говорила, що любиш, ти просто любила. Щиро. Ти перейняла мою безшабашність, легкість, ти вмієш літати у снах. Ти це – я. Ми маємо подібні смаки, слухаємо однакову музику. Колись я пообіцяв зробити з тебе «Нікіту». Зарядки, тренування, розмови про все…  вони виховали твій характер. Ти не будеш важкоатлетом, скоріше залишишся маленькою та тендітною, але нерви. Вони стали залізні. Холодна розсудливість – те, що виховав у тобі.
Пам’ятаєш, як тримала за шию і кричала у вухо, коли тобі робили укол. Голосила так,  що усі лякались. А потім сміючись розпитувала, — чи сусіди чули той вереск?
Твої почуття дуже гарячі, вони заставляли мене у здивуванні завмирати. Щирість і відвертість шокують.
А яку ми робили яєчню з сухариками? Це була наша піца. Усю ковбаску я тихцем перекладав тобі, тішачись з насолоди, що отримувала за вечерею.
Я мрію, що тепер ти мені зробиш таку ж, а можливо навіть смачнішу. Спечеш яблук, склеїш варенням печиво у свої фірмові «шпінцики». Мрію привітати тебе дотиком наших вогняно-блискучих байкерських шоломів і посидіти на узбіччі якогось далекого кілометру, під дружні гудки великих, і гримучих фур.
Я мрію через вітер швидкості почути:
— Я тебе люблю, ти особливий, ти не такий як усі.
Напевне щастя, це усе те, що заставляє нас здригнутись у тривожні хвилини. Це – турбота, почуття, переживання, тепло рук і думок, тихе сопіння уві сні. Наше з тобою життя було щасливим. Ти питаєш:
— Що таке щастя?
— Це ми з тобою, наше сонце, наше небо, повітря. Щастя це – наші спільні хвилини радості. Ти і є – моє щастя.

Ігор Стожар