Вальс

П’янкий, дивний вечір, моя срібноокая пані.
Послухайте: музики голос пронизливий льє
Із зір до землі чиїсь сльози росисті, багряні.
І Ваш силует у вікна – мара серед суєт.

Обличчя сховати за маскою – сил небагато.
І ось Ви уже не той птах, що літати боявсь.
А музика лине. Уже б’є за серцем набатом.
А Ви все не зрушите, ніби сама не своя.

Мене не впізнати – я гість лишень на маскараді,
Дозволите танець? І шовк Ваших рук у моїх.
Не бійтесь, повірте, кружляючій коло громаді
Нема діл до того, хто плаче крізь граючий сміх.

Я, може, і знав Вас колись,  ще до зір з неба сходу,
А ви пам’ятали мене ще з тендітних тих фраз.
Але – дивний вечір – давайте йому лиш в угоду
Зійдемось у танці, та ніби у найперший раз.

І ось незнайомець кружляє свою незнайомку,
Лунає музика, Ваш погляд в моєму горить…
А в танці спадуть наші маски мереживом тонким,
Щоб нам розійтись ще на декілька тисячоліть.