За все...

За все, що ти дала мені, Земля:
За ночі в зорях, вогнені світанки,
За ліс, що бачу зрідка і здаля,
За вітру опівночні колисанки,

За пісеньку стрімкого джерела,
За дзвоників легесеньке тремтіння,-
Що в травні море цвіту віддала,-
За материнське до усіх терпіння.

За спалах вечорової зорі,
За волошкове поле край дороги,-
За те, що не одний мені скарби,-
Що оберігом батьківські пороги.

За неба чисту і ясну блакить,-
За те, що на тобі життя вирує.
Буває мить, що серце защемить,-
Хтось безпідставно нищить і катує...

Не відчувають болю,- щодо сліз:
Не всі в тобі ці зміни помічають,
В хвилини, як скрипить старенький віз,
Риплять млини,- з  тобою не страждають.

Птахи зникають з сумом в далені,-
Їх проводжає мати на порозі.
Буває тяжко іноді й мені,
Та сум свій подолати я не в змозі.

За все добро,і за скарби душі
Тобі я вдячна, сива моя мати!
Тишу німу порушують хрущі...
Так лише ти умієш всіх прощати...

  ЛЮДМИЛА ЖУРАВСЬКА