Лiна Костенко - Ну як тепер тебе забути?
Висит над пропастью душа.
Столь восхитительной отравы
Не знала я - пью не дыша.
.
Не знала я такой печали,
Не утолить мне жажды слов,
А как пронзительно молчанье,
Простор сияющий мне нов,
.
Рассвет крадётся осторожно,
Безмерен день без суеты…
И даже не стихи, возможно,
Мне Вами брошены - цветы.
Оригинал стихотворения:
Ну як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги,
.
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі...
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
Папка 23 - стихотворение 46
Свидетельство о публикации №113070204680
Трогательный стих, неподкупная грусть в словах стиха.
Мне понравился!
Спасибо за красоту слов.
Ти бий на спохох,
бо непочуті будуть вірші,
вони сильніші тієі тиші,
що несла в душі нам тепло.
І память річкою тече,
де береги і круті пороги,
а сердце все болить, вогнем пече,
терпіти біль уже не має змоги.
С уважением!
Галина Би-Локур 22.05.2019 22:12 Заявить о нарушении
У Лины Васильевны все стихи хорошие.
Благодарю вас за отклик, Галина.
Большаков Алексей 22.05.2019 22:18 Заявить о нарушении