Людмила Петрук - Вдихаю оксамит духмяних трав

В  лучах  сентябрьской  бархатной  зари
Вдыхаю  жёлтых  трав  медвяный  запах…
С  рассветных  гор  туман  седой  парит
И  держит  солнца  свет  в  мохнатых  лапах…
.
А  сердце,  от  увиденной  картины,
Летит  как  в  сказку,  бьётся  невпопад:
Там  желтизна  с  молчанием  едины, 
И  песни  летние  мурлычет  водопад...
.
Там  яблоневый  мёд  с  ветвей  спадает
И  гроздья  винограда  налились,
Там  утро  зори  в  росах  умывает  - 
Чтобы  воды  чистейшей  напились...
.
Там  ветер  паутинками  играет, 
К  дубам  цепляет  их  -  на  солнце  просушить...
То  бабье  лето  осень  зазывает,
Готовит  встречу  ей  -  тепло,  от  всей  души.


Оригинал стихотворения ( автором указана Людмила Петрук ):

Вдихаю  оксамит  духмяних  трав
У  вересневих  променях  стожарів...
З  гори  скотився  ранішній  туман
І  поцілунком  сонечко  захмарив...
.
А  серце,  -  що  з  ним  відбулося?
Воно  полинуло  в  казковий  небокрай,
Де  жовте  з  мовчазним  переплелося,
Де,  ще  по-літньому,  співає  водограй...
.
Де  яблуневий  мед  з  гілок  спадає
І  лози  виноградні  налилися,
Там  ранок  зорі  у  росі  купає,-
Дає  їм  чистої  води,  щоб  напилися...
.
Ще  павутиння  з  вітром  заграє,
Чіпляючись  за  сонячні  діброви...
То  літо  бабине  до  осені  іде
І  прикрашає  всі  її  дороги...

Папка 23 - стихотворение 29