Галинина скеля

 Легенда
Було, бо в пам`яті віків лишились,-
В легенді ці події відродились.
Жили в цім краї дужі, славні люди,-
Щасливі, і таланило їм всюди.

Чоловіки у лісі полювали,-
Жінки у господарстві лад давали.
Окрасою життя була Галина,
І голос, і сама немов царівна.

Приходила на скелю і співала,-
В далекі нетрі пісня долітала.
Не заблукати милому,- це знала
Вела додому пісня з хащ, вертала.

І горя їм ніщо не віщувало,-
Кохання двох, як квітка розцвітало.
А восени вже мали шлюб узяти,
Та не судилось на рушник їм стати.

Прийшло підступно лихо в рідний край,-
Тривогу поселив у серце гай.
Чоловіки усі на полі бою,
Шоб захистити рідних, щастя, волю.

Жорстока і кривава січ була,-
Любов до волі знов перемогла.
В оселі туга з сумом заповзали:
Бо найдорожче на ваги поклали.

Загинуло Галинине кохання,
Її любов і перша, і остання.
Жахлива звістка! " Ні, він не загинув..."
Приходила на скелю і спів линув...

Коханому назустріч пісню слала:
Надію мала, що живий й чекала.
На спів її русалки припливали,-
Навіть пташки у лісі замовкали.

...Спливли роки, та часом кажуть люди,
Чарівний спів розносить вітер всюди.
Давно нема Галини,- є легенда,
В якій вона лишилася безсмертна.

До цього часу скеля збереглась,-
Вода біля підніжжя розлилась
Примхливого стрімкого Інгульця.
В історії - ні краю, ні кінця.

Відома вченим світу, адже там
На згадку нам, минулому, вікам
Аркозовий пісковик виступає,-
Такого в світі більш ніде не має.

  ЛЮДМИЛА ЖУРАВСЬКА