Амулет

Я не бачу світла через чужі зелені очі,
Я ховаюсь, я мовчу, мені нудно й дивно
Розчинятись у просторі, в подиху ночі
Що так недалеко від моїй божевільні
Душі.Я не знала що можна говорити,
Я думала: "Все!Приречені!Більш нічого немає!"

Світ наполегливо відштовхував,не давав захворіти,
А я в той час сиділа на підлозі в міському трамваї.
Люди відходили, тікали,відводили погляд.
Не знімаючи рожевих окулярів,не зважаючи на долі.
Кожен вірив свому богу - Ісус, Алах, Буда -
"Незалежний світогляд?"
І ніхто не зважав на скиглення, плач...проявлення болі.
Покоління байдужих, без серця, дії записані на плівку:
Ось вони йдуть, взявшись за руки, не існує нічого.
Кадр п"ять, дубль два...затягнута сітка.
Ти більше не хочеш кохати;Кадр шість: одне слово - "доля."
А так хочеться відірватись, кинути в прірву весь світ!
Немає більше ні чиїхось дітей, дружини, роботи, квартири.
Все завмерло, замовкло, втратило слід...
А може ти завмер...
Тебе більше немає...
Твоя довгоочікувана свобода...
Дитячій сміх...
Щастя...




http://vk.com/mania.verse13  в аудиоформате