Потанцювала в небі хмара,
із вітром так приємно їй.
Відкрила враз своє забрало,
а сонце промінець легкий,
на землю кинуло мерщій.
Земля зраділа, усміхнулась,
цьому герою-промінцю.
Лише вода чомусь здригнулась,
вона не рада молодцю,
та хто ж радітиме кінцю.
Лоскоче на деревах листя,
з калюжок він водичку п`є.
Збирає кришталі, намисто,
спочити він собі дає,
коли за обрієм впаде.
Потанцювала в небi хмара
© Copyright: Любовь Постникова, 2013
Свидетельство о публикации №113070103014
Свидетельство о публикации №113070103014
Рецензии