Лiна Костенко - Страшнi слова, коли вони мовчать

Страшны  слова,  когда они  молчат,
Когда  они  нежданно притаились,
Когда  не  знаешь, как  их  бег  начать -
Ведь  все  слова  из  чьих-то  уст  родились.

Словами  плакал,  мучился,  болел,
Он  начал  с  них,  да  и  закончил  ими.
Людей  мильярды,  море  слов  и  тем,
А  ты  их  должен  вымолвить  впервые!

В  повторах  всё:  краса  и  некрасивость.
И  было  всё:  асфальт,  трава  в  тиши.
Поэзия  -  всегда  неровторимость,
Союз  извечный  Бога  и  души.


Оригинал стихотворения Лины Костенко:

Страшні  слова,  коли  вони  мовчать,
коли  вони  зненацька  причаїлись,
коли  не  знаєш,  з  чого  їх  почать,
бо  всі  слова  були  уже  чиїмись.

Хтось  ними  плакав,  мучився,  болів,
із  них  почав  і  ними  ж  і  завершив.
Людей  мільярди,  і  мільярди  слів,
а  ти  їх  маєш  вимовити  вперше!

Все.  повторялось:  і  краса,  й  потворність.
Усе  було:  асфальти  й  спориші.
Поезія  —  це  завжди  неповторність,
якийсь  безсмертний  дотик  до  душі.

Папка 23 - стихотворение 53